Больше всего просмотрели

проведение детского организма при курении
Лечебная физкультура для гипертоников скачать..
Читать дальше

Тимошенко наступний президент


мрт позвоночника в москве вао

11.12.2014 г. в 10:00

Катерина Пешко

Однією з особливостей цього парламенту є те, що він оновився наполовину. При чому, серед «новеньких» в Раді не тільки відомі громадські діячі, журналісти та комбати, а й незнайомі широкій аудиторії зовсім молоді депутати.

На високому п’ятому місці в списку «Батьківщини» опинилась 26-річна Альона Шкрум. В прохідну частину вона, юрист і правозахисник, так само, як і 9-й номер Тимошенко Олексій Рябчин, потрапила завдяки відкритому конкурсу як учасник ініціативи «Професійний уряд». Загалом, про дівчину відомо не так вже й багато. Вона отримала освіту в Інституті міжнародних відносин КНУ ім. Шевченка, а також в університеті Пантон-Сорбон Парі 1 та Кембріджському університеті. Останнім часом – до депутатства – працювала помічником у Ірини Геращенко (нині представляє Блок Порошенка) та займалася справами переселенців в управлінні Верховного комісара ООН.

Про те, як саме проходив відбір до команди Тимошенко, а також про своє бачення реформи державної служби та роль цукерок у війні з Росією Альона Шкрум розповіла в інтерв’ю «Главкому».

«Напрацюйте для нас реформи безкоштовно, а ми потім подивимося»

Ви потрапили у прохідну частину списку «Батьківщини», більш того, в його першу п’ятірку. Як відбувався конкурс? Якими були критерії відбору? Хто проводив співбесіди?

Ініціатива формувалася стихійно – одразу після Євромайдану. Я представляла Кембриджську спільноту і одночасно спільноту випускників Канадської парламентської програми. З Кембриджською спільнотою ми були активні під час Майдану. З випускниками Кембриджу і Оксфорду організували аналітичний центр, збирали кошти. Були такими ж активними і інші спільноти. І Гарвардський клуб виступив з ініціативою зробити об’єднання всіх українців – випускників закордонних вишів, людей, які мали досвід роботи за кордоном, в міжнародних організаціях. І ми написали звернення майже всім існуючим на той час політичним силам, тодішньому спікеру (Олександру Турчинову, – «Главком»), ще кандидату в президенти Петру Порошенку, де зазначили, що ми готові йти у владу і як експерти, і на державну службу, і працювати як волонтери, створювати робочі групи і так далі.

Ми були готові на все – був час підйому Євромайдану. Відгукнулися кілька політичних сил. І першою була «Батьківщина». Вони нам одразу запропонували зустріч з Юлією Володимирівною. Це було круто, тому що зустрічі з Петром Порошенком ми врешті чекали декілька місяців, з Кличком – те ж. Відгукнувся тоді і Ляшко, але зустріч з ним відмінилася, бо його тоді залили зеленкою.

Як проходила зустріч з Тимошенко?

Було близько 15 координаторів клубу. І Тимошенко нам тоді сказала, що довго шукала таку спільноту, що вони якраз шукають професіоналів і на посади помічників народних депутатів, і на посади експертів у комітети Верховної Ради, і зазначила, що вони навіть готові запропонувати нам місця в списку. До можливості потрапити в список жоден з нас серйозно не поставився – це здавалося нереальним. Але можна було надсилати резюме «Батьківщині». Вони зробили оголошення. Не знаю, скільки загалом резюме було надіслано, але лише ми надіслали їх більше ста. З того вони відібрали кілька людей, в тому числі, і мене, і вже з нами проводили інтерв’ю – загалом було їх декілька. В принципі, з того часу, як я подала резюме, і до того часу, як мені зателефонували, пройшло майже три місяці.

Що було на інтерв’ю? Про що вас розпитували?

Нас оцінювали за професійними ознаками, питали по реформах. Вже на останньому відборі мені сказали, що остаточно відібрали мене та Олексія Рябчина (представник Професійного уряду, 9-й номер в списку «Батьківщини», - «Главком»). Я його на той час ще не знала.

Мені тоді був цікавим комітет з прав людини, бо, по-перше, я працювала в цій сфері з ООН, по-друге, тоді в Україні почалося серйозне переміщення осіб – щодня було десь по 10 тисяч. Тому мене переважно питали про те, що я роблю в галузі прав людини, і питали, як я бачу судову реформу. Я ще розповідала про те, як я бачу реформу державної виконавчої служби.

фото: tymoshenko.ua

фото: tymoshenko.ua

Хто проводив ці співбесіди?

Багато людей проводили. Була присутня Юлія Тимошенко – вона особисто дуже багато задавала питань. Були також Григорій Немиря, Олександр Абдуллін, Олена Кондратюк, Сергій Власенко. Як я розумію, вони шукали юриста та економіста. Так воно і вийшло. Олексій Рябчин займається інноваційної економікою.

Ну і буквально за день до з’їзду партії мені сказали: можете писати промову, ми вас ставимо в прохідний список. Мова не йшла про першу десятку. Я собі так чомусь думала, що у мене буде 30-й номер чи щось таке. А на з’їзді вже дізналася, що у мене 5-й номер. Я так зрозуміла, що було стратегічне рішення оновитися, і молодих підняли до першої десятки.

Ви зазначили, що «Батьківщина» першою відгукнулася. Якими були пропозиції від інших політичних сил? З ким ще зустрічались?

Щодо виборчого списку більше жодних пропозицій не було. При чому, я працювала помічником і юристом у Ірини Геращенко, тобто, в принципі, мені було цікаво співпрацювати і з Блоком Порошенка, і з «Ударом». Але у БПП, скажімо так, список був серйозно розписаний.

Але вони пропонували нам співпрацю, і ця співпраця відбувається. Ми раді, що цю ініціативу підтримала не тільки «Батьківщина». Від «Народного фронту» в парламент у нас пройшла одна людина – Наталка Кацер-Бучковська. Хоча, як на всім здавалось перед виборами, їй дісталось непрохідне місце в списку і запросили її туди просто як експерта. Крім того, колишній президент нашої ініціативи Ден Пасько є радником прем’єр-міністра. У нас є люди, які пішли за конкурсами працювати до міністра освіти і науки Сергія Квіта помічниками.

Але, якщо говорити загалом, то з іншими політичними силами, окрім «Батьківщини», були в основному розмови типу: напрацюйте для нас реформи безкоштовно, а ми потім подивимося. В принципі, у нас є люди, які напрацьовували ці реформи безкоштовно місяцями, але завжди хочеться мати, по-перше, якийсь двосторонній зв'язок, по-друге, цей формат роботи виглядав трошки не серйозно.

Як, до речі, ваш «Професійний уряд» співвідноситься із «Першим професійним урядом реформ», який теж мав пропонувати свої кандидатури на посади в Кабмін?

Ми є одними з ініціаторів Першого професійного уряду реформ (ПППР). Але поруч з нами там є інші асоціації. В принципі, вони підхопили нашу ідею. Але вони запрошують людей до себе не тільки із закордонною освітою та закордонним досвідом. Там інші критерії відбору.

І як можете оцінити той «уряд», який ПППР представив в результаті голосування? І той факт, що за деяких «міністрів»-переможців набралось, наприклад, аж 15 голосів?

На жаль, відбір виявився трошки дивним. Ми дійсно вважали, що голосувати буде дуже багато людей і професійних спільнот. А там – по 100 голосів за людину в середньому. Ну, це перша спроба. До речі, в «Батьківщині» продовжується програма «Майбутні урядовці». Знову ж таки разом із Професійним урядом ми робимо спільну програму, відбираємо молодих фахівців на різні напрямки за відкритим конкурсом, і «Батьківщина» зобов’язується їх, якщо що, пропонувати на державні посади. Наприклад, міністр екології Ігор Шевченко – представник нашої ініціативи.

«Я говорила про міністерство інформації ще під час окупації Криму»

В «Батьківщині» вже освоїлися?

У нас маленька фракція, і, з певного боку, мені навіть з цим пощастило. Досвідчені депутати молодим все ж більше допомагають, ніж це, наприклад, могло бути в великих фракціях.

Яке на вас справляє враження Юлія Тимошенко?

У неї двері завжди відчинені – це мене дуже вразило. До неї можна прийти і поговорити, вона обов’язково виділить час. Я до останнього сумнівалася, чи варто йти мені в Раду. Думала, що і надто молода ще, і незрозуміло було, хто дійсно пройде врешті в цей парламент. І якраз остаточне рішення я прийняла після свого інтерв’ю із Юлією Володимирівною. Під час нашої першої з нею зустрічі вона мене переконала. Харизматичнішого політика, мабуть, в Україні немає.

Але в партію ви ще не вступили?

Поки що морально я не готова вступати до жодної партії.

Чому? У вас є питання до представників своєї ж фракції «Батьківщина»?

Головною для мене була відсутність у списку та на мажоритарці тих людей, які голосували за закони 16 січня. Це було принципово і важливо з репутаційної точки зору. Під час першої співбесіди з Юлією Володимирівною я задавала ці питання, і вона одразу сказала, що це неможливо. Також у мене були питання до того, як формувався список, і до того, чи покажемо ми всі декларації.

Кілька декларацій, до речі, так і не були оприлюднені.

Ну, були оприлюднені десь 96% чи 97%.

Вже відчули на собі, що таке партійна дисципліна? Якщо фракція скаже «треба!», будете тиснути «за» чи «проти»? Чи, за прикладом деяких молодих депутатів з БПП, покажете норов?

У нас половина фракції утрималась, наприклад, під час голосування за комітети. Хоча дехто із депутатів, що в Раді вже не одне скликання, говорили нам: треба голосувати «за», бо це коаліція, бо ми про це домовлялися. Ми трошки більше радикалізовані. Але відкрито питання партійної дисципліни не поставало.

Навіть під час голосування за уряд?

Були питання щодо міністерства інформації. Але ми запрошували Юрія Стеця на бесіду, обговорювали це питання. Та у нас також була колегіальна позиція: якщо ми вже в коаліції, а коаліція – це довіра до партнерів, і якщо вже так Блок Порошенка наполягає на цьому міністерстві, то будемо голосувати. Тобто у нас був шанс або розвалити коаліцію, або голосувати «за». Ми, звісно, могли утриматися, як це зробили деякі наші колеги. Але у мене особисто такого бажання не виникало.

Після того, як Стець відповів, на ваші запитання, ви прийшли до висновку, що міністерство інформації, «міністерство правди», як його вже прозвали в народі, має право на існування?

Будь-яке міністерство має право на існування. Я особисто говорила про міністерство інформації ще навесні, під час окупації Криму. Питання в тому, що це було зроблено з порушенням регламентних норм, і мені було важко голосувати за міністра інформації, коли я не бачила положення про міністерство. Це ж ідіотизм: не створено міністерство, а наші колеги по коаліції від нас вимагають проголосувати за міністра. Міністерство інформації фактично було єдиним серйозним приводом передивитися процес формування уряду. Але все ж було більше причин голосувати «за». Україні вже просто дуже потрібен був уряд.

фото: povin.com.ua

фото: povin.com.ua

Кого ще, окрім Стеця, напередодні голосування за уряд, ви «викликали» на килим?

Ми запросили всіх міністрів – на той час іноземців та міністра інфраструктури Андрія Півоварського.

Які враженні? Не вважаєте, що присутність експатів в уряді певним визнанням повної деградації української держслужби?

Жодним чином ні. Єдине принципове питання було щодо того, щоб вони відмовилися від іноземного громадянства.

Але, врешті, вже після призначення міністр фінансів Наталя Яресько так і не оголосила про свою відмову від громадянства США.

Ми їх тоді питали, і вони відповідали, що вже підписали розписку відмовитися.

Віце-прем’єра Валерія Вощевського, в біографії якого було написано, що проти нього була порушена кримінальна справа за спробу вкрасти державне підприємство, не запрошували на бесіду?

До нього особливо не було питань до того, як не роздали ті його «біографії».

Не було питань і по його періоду роботи із Кінахом, Кучмою, Хорошковським і навіть з Азаровим?

Ну, в «Батьківщині теж є багато людей, які колись з кимось працювали. Він не підпадає під люстрацію.

«Жодні мінські домовленості не варті паперу, на якому вони пишуться»

Ви самі зазначили, що вам був цікавий комітет з прав людини. Врешті – опинилися в комітеті з питань державного будівництва, регіональної політики та місцевого самоврядування. Чому так?

З комітетом з прав людини я буду продовжувати працювати – це 100%, буду ходити до них на засідання, буду подавати свої законопроекти. Та там у нас є Григорій Немиря, там дуже добрий склад комітету, і без мене буде прекрасно рухатися робота. Я обирала між комітетом з прав людини та комітетом з питань самоврядування, який виявився для мене більш цікавішим. Тому що там буде розглядатися питання реформи держслужби, реформи місцевого самоврядування, територіального устрою, тобто укріплення сільських селищних громад. Я вже попросилась очолювати підкомітет з реформи державної служби. Бо це фактично те, заради чого ми створювали Професійний уряд.

Отже, що потрібно зробити в реформуванні держслужби? Ваші перші кроки?

Відкритий конкурсний відбір: не під конкретну особу, як у нас в державі це завжди відбувалось. Державна служба просто має перетворитись в HR-агентство по підбору кращих кадрів, має бути звільнено більше двох третин працівників, а зарплатня відповідно підвищитись.

Але зараз перший крок – це бюджет. Це все дуже пов’язано. Вже в цьому бюджеті потрібно урахувати скорочення: в міністерствах, деякі агентства, нацкомісії взагалі треба ліквідувати. Кожне міністерство має ще по 25 органів, державних установ, в яких відбувається корупція. Наприклад, наше Міністерство економіки найбільше в Європі. Там було 1500 людей, а зараз – 1400. При цьому економіка в нас в такому стані, що здається, що міністерства, взагалі, немає. Це все треба реорганізовувати. Скорочувати персонал.

Ви чули про начебто доручення прем’єр-міністра про заходи щодо скорочення бюджетних витрат? Як вам прописані там пропозиції щодо змін в сфері державного управління?

Не хочу це оцінювати. Треба отримати нормальні офіційні документи. Тому що зараз з’являється дуже багато скандальних документів, а врешті ми бачимо зовсім інші речі.

В контексті вашої роботи в комітеті актуальним є питання децентралізації. Порошенко вже анонсував цей процес. Наскільки це зараз реально зробити? Які важелі в умовах війни можна передавати місцевій владі?

Треба розмежовувати, що в це поняття вкладає президент, і що в нього, взагалі, вкладається. Одне питання – це коли йдеться, наприклад, про зміщення фінансування. В Європі це може бути схема 50 на 50: тобто 50% фінансування залишаються на місці, 50% - надходять до державного бюджету. Але децентралізація не означає федералізацію. Під час війни влада, навпаки, збирається в кулак президента – мова про повноваження глави держави в безпековій сфері чи інших важливих питаннях. Децентралізація має проходити за рахунок бюджетної реформи, за рахунок проведення місцевих виборів. Тут проблема є на місцях – бо Майдан змінив владу, а на місцях у владі залишаються представники Партії регіонів. Але не можна говорити про передачу всіх повноважень в регіони. Бо це те, чого хоче Путін.

До того, як потрапити в парламент, ви займалися питання переселенців в Управлінні Верховного комісара ООН. Що для вирішення проблеми переселенців з Криму та Донбасу робить держава?

Спочатку, коли переселення з Криму та Донбасу, тільки почалося, було зрозуміло, що держава до цього не готова, це нове питання, і всі ним були шоковані. І коли вже пройшло 3-4 місяці, то виникають думки: незрозуміло чому ми платимо податки в державу, якщо всі функції виконують волонтери. До цих пір питаннями захисту переселенців, юридичними консультаціями займаються волонтери.

Потрібно створити координаційний центр або штаб, як державний орган. Можна було створити навіть міністерство чи агентство, бо сьогодні питання переселенців стосуються багатьох міністерств. Це і соціальна політика, і наука, і охорона здоров’я. От, якщо я, як людина, яка приїхала з Донбасу, загубила паспорт, я не знаю, що мені робити. Мені з цим питанням треба йти в одну службу, для того, щоб влаштувати дитину в дитсадочок – в іншу службу, для того, щоб зареєструватися – ще в іншу, і так далі. Володимир Гройсман, коли був віце-прем’єром і займався питаннями переселенців, зробив координаційний центр, це був орган, куди входили представники всіх міністерств. Щотижня він робив наради координаційного штабу, але потім почалася виборча кампанія, і Гройсман зупинив ці наради. Зараз цим ніхто не займається.

фото: pravda.com.ua

фото: pravda.com.ua

Мустафа Джемілєв, скажімо так, на громадських засадах займається окупованими територіями, в тому числі і переселенцями. Але Донбас не є офіційно окупованою територією, тобто він може допомагати лише кримчанам. Дуже довго не приймали закон про внутрішньо переміщених осіб. І ООН вже і публічно, і не публічно говорить, що ми - єдина країна, де влада занижує кількість переселенців. Зазвичай країни – Югославія, Грузія – підвищували цю цифру, щоб отримати на це міжнародну гуманітарну допомогу. А у нас – навпаки. Перед виборами це було ще більш-менш зрозуміло – всі зменшували цифру, щоб не було паніки. Але зараз чому? За офіційними ООН переселенців лише по Україні більше мільйона, а наші говорять десь про 400 тисяч. При чому, ООН теж рахує приблизно – тобто, насправді, ще більше. Та наша держава за сталінськими методами зменшує проблему.

Ви бачите реальні методи вирішення?

Ми – я, депутати Пацкан, Геращенко – подаємо законопроект про те, щоб гуманітарна допомога від ООН не оподатковувалася. Бо ми спочатку просимо: дайте нам гуманітарну допомогу, а потім розмитнюємо її місяць, треба заплатити 17% з вартості цієї гуманітарної допомоги. Тобто якщо Женева нам надає мільйон доларів, то треба ще зверху за нього просто так заплатити 17% в бюджет. Це ідіотська ситуація.

Які законопроекти ще має прийняти Рада в першу чергу?

В першу чергу, таки країна очікує бюджет і зняття недоторканності для депутатів.

Та люди вже звикли, що про зняття недоторканності всі говорять, але далі розмов справа не йде.

Це те, з чим ми всі йшли на вибори. У нас немає вибору. Ми розробили законопроект про зняття недоторканності та обмеження недоторканності суддів та президента. У нас проблема не тільки з депутатами. Проблема більше із суддями. Судова система страждає і через те, що судді у нас окопалися в кабінетах, на люстрацію вони не йдуть. У них фактично феодальна недоторканність. І її потрібно обмежувати. Не скасовувати – бо суддя має бути незалежним.

Також в четвер, 11 грудня, ми очікуємо зняття позаблокового статусу. Це дуже на часі. Бо Україна не може сама себе захистити. Навіть якщо ми проведемо повномасштабну реформу в армії і знайдемо якимось магічним чином величезну кількість коштів на озброєння, ми не зможемо себе захистити від однієї з найбільших армій світу – російської. Єдиний шлях, як ми можемо захиститися, - це вступ до НАТО. А для того, щоб хоч мати можливість розмовляти про це з НАТО, треба скасувати позаблоковий статус. В цьому ж контексті потрібні і інші зміни. Наприклад, Україна до сих пір – учасниця СНД. І ми витрачаємо 2 мільйони доларів щороку на підтримання нашого представництва в СНД. Як ми, взагалі, можемо бути з Росією в одній організації, яку Росія ще й фактично очолює, і в рамках якої створює «русский мир»?

Бездіяльність в цьому напрямку буде нам коштуватиме незалежності. Якщо ми не будемо рухатися і називати речі своїми іменами, то не буде і результату. Як це так: Європа вводить санкції, а ми ні, або ж: ми бойкотуємо російські товари, а пан президент, до сих пір не продавши свій бізнес, імпортує сюди свої цукерки, які він робить на Ліпецькій фабриці?

Коли був прийнятий закон про особливий статус Донбасу, ви критикували його. Тепер він скасований. Що робити з окупованою частиною країни зараз? І чого чекають депутати в коаліції від чергових мінських переговорів?

Всі європейці, європарламентарі не радили нам мінський формат. Бо він загнав нас у глухий кут, коли ми залишилися один на один з Росією. Жодні такі домовленості не варті паперу, на якому вони пишуться. Нам не можна було виходити із Женевського формату. Треба обирати формати з розуміння того, що ми, вибачте, зараз не суб’єкт міжнародної політики, а об’єкт. Це неприємно, можна з цим не погоджуватися, але це факт.

«У нас дуже довгий етап прийняття законопроектів»

У вашій біографії написано, що ви стажувалися в якості помічника баристерів і брали участь в підготовці справ Березовського проти Абрамовича та Дерипаски проти Чорного в Лондонському суді…

Це жах, але це правда. В Великобританії є така програма, коли ти вивчаєш право, то найкращі студенти мають можливість постажуватися в Асоціації баристерів, адвокатів. Баристери самі обирають, з ким вони хочуть працювати. І так склалося, оскільки я знаю російську мову, мене вибирали якраз на справи з російськими олігархами.

Розкажіть чим саме ви займалися.

Наша юридична фірма представляла Березовського та Дерипаску. По Березовському – я була на засіданнях, але не готувала документи, то були справи, які готувались роками. Але я працювала з адвокатами, які готували справу Дерипаски проти Чорного, та вона не дійшла до суду. Цей досвід мені дав розуміння, що я не хочу займатися приватною юридичною практикою, а хочу займатись політикою. Лондон та Нью-Йорк – центри величезних юридичних корпорацій, компаній, які отримують мільйони доларів на подібних справах. Але це сумно, коли два російські олігархи, які вкрали все, що можна було вкрасти, в Лондонському суді платять величезну суму адвокатам, щоб вирішити, кому надійде те, що вони вкрали.

По справах та деталях коментувати не буду – не можу.

Як оцінюєте інших молодих колег по парламенту? Є думка, що на хвилі революції, депутатами поставали аж зовсім не готові люди.

Не з усіма я знайома поки що. Але є вже ініціатива створення між фракційного об’єднання із серії «Нові політики» - за критерієм новизни.

Щодо того, чи всі на своїх місцях… Ну, я ж маю залишатись дипломатичною. От за мною сидить, наприклад, Олесь Довгий. Він, взагалі, мав сидіти далеко, але переклеїв табличку, і сів одразу за нами.

Але ж Олесь Станіславович не підпадає під критерій «голосував за диктаторські закони», за що картають колишніх регіоналів, не допускаючи до керівних посад.

Так не підпадає, але, враховуючи, що в його окрузі було найбільше фальсифікацій, враховуючи його діяльність як секретаря Київради, ми вважаємо, що він так само не може займати керівні посади.

Гаразд, якщо відійти від персоналій, ефективність нової Ради все ж низька. Не погоджуєтесь?

Поки що дійсно так. Але я думаю, що цей парламент – перехідний. Ми навряд чи побудуємо нову систему, але зламаємо стару. І якщо у нас оновлення парламенту цього року відбулося на 43%, то наступний оновиться, може, на 100%.

У нас дуже довгий етап прийняття законопроектів. На один законопроект може йти два-три місяці, що нормально для європейської країни в мирний час. Але у нас є законопроекти термінові.

Наприклад, я не бачу можливості впливати на спікера, якщо він порушує регламент. Також не можу повірити, що ми знову повертаємося до питання персонального голосування. Я трошки вивчала питання можливих санкцій. За кордоном це можуть бути дисциплінарні стягнення. Це може бути стягнення відсотку з зарплатні. Але для депутатів, які дозволяють собі кнопкодавство, зарплатня не основним доходом. Є санкції у вигляді заборони брати участь, наприклад, у п’яти засіданнях, або заборони приходити на роботу наступні два тижні. Ну для наших депутатів - це скоріше подарунок.

Ви обіцяли звітувати, чи вдасться вам прожити на зарплатню депутата. Попередньо вже порахували, на що вам її вистачить?

На руки ми отримаємо близько 4900 гривень. Ще є 6 тисяч – це депутатські витрати. Я на них дуже розраховую – бо мені потрібно купити принтер для роботи.

Вам вистачить цих грошей? Не думаєте, що така зарплата таки занизька?

От в Канаді у помічників депутатів від 3 до 6 тисяч доларів в місяць. Але Канада – дорога країна. Звісно, ми всі прекрасно розуміємо, що якщо ми хочемо боротися з корупцією, з продажем голосів, то потрібні достойні зарплати. Це по-перше. Але, по-друге, багато людей у нас поза межею бідності, і для них 5 тисяч – це величезна зарплата. Звісно, ми можемо, взагалі, прибрати ту зарплату. Тільки це не вплине на половину парламенту, яка не живе на зарплату, це вплине на достойних людей. Але як тільки я почала коментувати це питання, говорити про реформу державної служби, про те, що потрібно підвищувати зарплату не тільки депутатам, а й міністрам, заступникам міністрів і так далі, мені подзвонила моя бабуся і сказала: «Альона, як ти можеш про це говорити». У неї пенсія – підвищена – 1200 гривень. Я згодна з тим, що поки у нас в країні війна, говорити про підвищення зарплати неможна, і голосувати за це я не буду.

Скільки в місяць ви отримували до депутатства?

Останні мої місця роботи – це ООН та у Геращенко. Але загалом це, як мінімум, вдвічі більше, ніж депутатська.

Ви собі вже набрали помічників?

На помічників є фонд – 12 тисяч. Мінус податки – це десь 9 тисяч, мабуть. Поки що у мене офіційно не оформлений жоден помічник. Ми від «Батьківщини» даємо двох помічників, щоб вони працювали в секретаріаті. І я зараз ще проводжу співбесіди. І хочу взяти, скоріше, бо не так багато коштів, одного юриста на part-time, і людину, яка буде вести графік.

Згідно декларації, у вас є квартира в Києві. Придбали її на зарплатню?

Так, у мене є квартира в Києві – її мені купили батьки. Але я тільки тепер буду в неї переїжджати – до того я її здавала. Я не жила в Києві певний час. Вона для мене була велика. Поки що ми знімаємо квартиру з хлопцем. Автомобілю, як і прав, в мене немає.

загрузка...

Источник: http://glavcom.ua/articles/24886.html


Проктолог лазерная терапия